Світлана Тунтуєва, менеджерка із розвитку сімейних форм виховання МБО “СОС Дитячі Містечка Україна”
20 років тому наша організація почала працювати задля запобігання сирітству та розвитку сімейних форм виховання для дітей, позбавлених батьківського піклування. А у 2006-му році у Київській області у Броварах відкрилося перше СОС Дитяче Містечко. За основу взяли класичну модель СОС Дитячі Містечка, яка вже не одне десятиліття працювала у світі — це кілька будиночків на одній території, професійні мами-виховательки та соціальний центр, де прийомні родини та дитячі будинки сімейного типу (ДБСТ) отримують допомогу фахівців.
Зауважу, що ми, як організація, не створюємо сімейні форми виховання і не приймаємо рішення про влаштування дітей. Це відповідальність місцевого органу виконавчої влади і служби у справах дітей. Наша задача — надавати підтримку і послуги батькам-вихователям та дітям із сімейних форм виховання і, на мій погляд, ми успішно реалізуємо цю задачу в тих областях України, де представлена організація.
Рішення для сімейних груп, здорова модель родини й підготовка до самостійного життя
Мене часто запитують, а чому саме дитячі будинки сімейного типу (далі — ДБСТ), для кого вони й чи можна вважати вдалою таку форму альтернативного догляду?
Дитячі будинки сімейного типу створені, перш за все, для дітей із великих сімейних груп, яких не можна розлучати, але і влаштувати їх у родину — наприклад усиновити чи віддати під опіку — доволі складно. І цю задачу вирішує дитячий будинок сімейного типу: брати та сестри живуть, виховуються та навчаються разом. Це укріплює їхні родинні зв’язки й коли вони виходять з дитячого будинку сімейного типу, вони точно знають, що не самі. До речі, соціологічне дослідження “Усиновлення і протидія сирітству в Україні під час війни”, проведене на замовлення й у співпраці з Фундацією DEJURE, говорить про те, що майже 67% дітей, які можуть бути влаштовані в сімейні форми виховання, входять до складу сімейних груп, тобто, мають братів або сестер. А це означає, що існує потреба у створенні таких форм виховання, які можуть прийняти цих дітей.
Ефективність виховання дітей у ДБСТ часто залежить від рівня розвитку батьківських компетенцій батьків-вихователів. Якщо батьки мають відповідну підготовку, розуміють потреби дитини на певних етапах розвитку, приймають попередній досвід дитини, здатні комунікувати з дитиною й надавати підтримку, то і процес адаптації дитини проходить швидше. Дитина розуміє, що у неї є безпечний дорослий, до якого вона може звернутись у будь-який момент.
Важливу роль в процесі виховання дитини відіграє підготовка до самостійного життя. Тобто, дитина, виходячи з дитячого будинку сімейного типу, завершила навчання й здобула професію, усвідомлює, які в неї наявні ресурси, як вона може їх заробляти, розподіляти й використовувати. А якщо ресурси обмежені — до кого можна звернутися по допомогу. Має розуміння здорової моделі родини, яку вона хотіла б побудувати.
Отже, підготовка до самостійного життя і готовність дитини до нього на етапі виходу з сімейної форми виховання — це, власне, те, що відрізняє сімейну форму виховання від інституції. Сім’я дає опору, більше можливостей для розвитку, реалізацію потенціалу та здібностей.
Допустиму кількість дітей у ДБСТ варто переглянути
За законодавством, загальна кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб разом із біологічними дітьми.
Діти приходять до ДБСТ з різним досвідом, часто він травматичний. Крім того, діти можуть мати певні особливості розвитку або інвалідність. Вони потребують більш прицільної уваги, більших зусиль для підтримки й розвитку з боку дорослих. На мій погляд, для таких великих родин мають передбачатись додаткові послуги. Наприклад, це може бути асистент родини, який допомагав би мамі або батькам доглядати за дітьми, у тому числі за дітьми з інвалідністю. У нашому СОС Дитячому Містечку був досвід такої підтримки, коли СОС-мамам допомагали СОС-тітки(помічниці). Це була фахова підтримка. СОС-тітки проходили навчання, а вже після нього приходили до родини. Вони приділяли певний час дітям, допомагали у догляді.
Недостатньо створити дитячий будинок сімейного типу, потрібен комплекс послуг для дітей
Якось ми отримали запит від служби у справах дітей про допомогу дитячому будинку сімейного типу, до якого на той момент було влаштовано десятеро дітей. Мама-вихователька була виснажена, не мала ресурсу на дітей, бо сама потребувала підтримки. На перший погляд, ми не зробили нічого екстраординарного. Приїхали з фахівцями в родину, провели оцінку потреб, зрозуміли які послуги та допомога потрібні батькам та дітям.
Потім ми запросили маму до нас в соціальний центр для участі в супервізіях і у групі підтримки для батьків-вихователів та прийомних батьків. Окрім того, один раз на два тижні до родини приїжджала команда: фахівець із соціальної роботи, соціальний педагог, психолог і педагог з розвитку. І один раз на два тижні родина приїжджала до соціального центру, щоб отримувати послуги. Тобто, із дітьми займались індивідуально, також вони брали участь у групових заняттях, спілкувались з іншими дітьми. Мама долучалась до групи підтримки й до комунікації з іншими мамами.
І оця регулярна підтримка допомогла родині стабілізуватися. Мама зрозуміла, що вона не сама і у неї є опора з-поміж фахівців, які створили коло підтримки навколо родини, допомогли родині відновити власні ресурси та продовжити рух далі.
Тому коли ми говоримо про дитячий будинок сімейного типу, це означає, що мало його створити й влаштувати туди дітей. Потрібно створити ще умови, щоб ця родина отримувала комплекс послуг, необхідних як для батьків, так і для самих дітей. Особливо для тих, які потребують більшої уваги й підтримки.
Наша організація постійно шукає й застосовує різні форми підтримки батьків сімейних форм виховання. Саме тому восени СОС Дитячі Містечка провели для семи областей, в яких працює наша організація, сімейні кемпи. Це таке “перезавантаження” для сімейних форм виховання. Програма кемпу передбачала окремі активності для батьків, для дітей, а також спільні заходи. Під час тренінгу з підвищення батьківської компетентності, батьки казали:
“Якби у нашій громаді були відповідні підготовлені фахівці, то ми могли б вирішувати з ними більшість питань, пов’язаних з вихованням і розвитком дітей”.
Батькам-вихователям бракує визнання, а Україні — батьків-вихователів
Дослідження, яке проводила наша організація, показало, що батькам-вихователям не вистачає визнання їхньої праці і їхнього внеску в розвиток суспільства. І це стосується не лише видачі відзнак чи грамот на свята. Для них важливо бути почутими, бо вони мають великий досвід виховання дітей. Вони хочуть і можуть ділитися ним один з одним, а також з тими, хто стоїть на початку цього шляху, з тими хто лише розмірковує над тим, щоб прийняти дитину в родину.
З досвіду скажу, що охочих стати батьками-вихователями й створити дитячий будинок сімейного типу небагато. Часто таке рішення приймається прийомними батьками, які вже мають певний досвід виховання дітей, розуміють свої можливості та готові прийняти більшу кількість дітей в родину. Ті успішні родини, з якими мені доводилось працювати, часто розпочинали свій шлях з усиновлення. Потім ставали прийомною сім’єю і далі створювали дитячий будинок сімейного типу. Тобто відбувалось поступове розширення меж своїх можливостей. І це один із шляхів.
Причини того, що охочих створити прийомну сім’ю або дитячий будинок сімейного типу небагато, різні. Більшість кандидатів, які приходять на навчання, хочуть стати усиновлювачами. Усиновлення це прийняття в родину дитини на правах сина або дочки й ця форма сімейного виховання вважається пріоритетною для держави, про неї є найбільший масив доступної інформації.
Буває так, що під час навчання кандидатів в усиновлювачі ми розповідаємо про інші форми сімейного виховання, а вони дивуються. Кажуть, що знали тільки про усиновлення. Тому, на мою думку, нам потрібно посилювати комунікацію з людьми й акцентувати на можливості створення прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, бо Україні потрібні такі сім’ї, які дають турботу та тепло дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування.
