Усміхнений та успішний. Таким знають Кирила Невдоху зараз. Але багато хто навіть не здогадується, через що йому довелося пройти, щоб соціалізуватися.
У Кирила не було батьків, які би про нього піклувалися. Все своє дитинство він провів в інтернатах.
“Пам’ятаю, що мені дуже хотілось скуштувати домашньої їжі. Я бігав до працівника інтернату Олександра і просив його принести булочку чи варення з дому. Для мене ця їжа була про особливі емоції. Коли ти їси не постійно одне й те саме, як сотня інших. А коли ти маєш щось тільки твоє. Що ні в кого з інших дітей немає”
– пригадує хлопець.
Бути особистістю, мати можливість робити власний вибір, отримувати підтримку рідних людей – це те, чого найбільше бракує дітям, які живуть в інтернатних закладах. Кирило Невдоха на власному прикладі знає як це складно, коли поруч немає тих, хто тебе любить, тому зараз робить усе можливе, щоб діти виховувалися в сімейному середовищі:
“Це моє внутрішнє відчуття, що я не маю права діяти інакше. Те, що я зростав без батьків, не означає, що інші діти також повинні через це пройти.”
Зараз Кирило навчається в харківському ВИШі на факультеті економіки та права. А ще – очолює національний офіс дітей та молоді “Діймо”, де допомагає дітям з інтернатів інтегруватися у суспільстві.
А що поганого в інтернатах? Може сказати хтось, хто відвідував інституційні заклади і бачив там хороші ремонти та спілкувався з турботливим персоналом.
Але вони не розуміють головного. Красиві стіни і повне державне забезпечення не готують дитину до самостійного життя. Дуже часто випускники інтернатів, виходячи зі стін державної інституції, не вміють робити елементарного – готувати їсти та прибирати, бо за них в інтернаті це робив персонал. Також вони не знають як грамотно розпоряджатися грошима. І врешті решт, не маючи моделі сім’ї, не вміють в подальшому будувати власні стосунки. Нерідко випускниці інтернатів, народжуючи дитину, покидають немовля, як колись їх покинула їхня матір.
І щоб не було зламаних доль, важливо щоб кожна дитина мала змогу зростати в сімейному середовищі. Найкращою моделлю турботи про дітей, які позбавлені батьківського піклування, є сімейні форми виховання – опікунські родини, дитячі будинки сімейного типу та інші. Де діти можуть бачити модель сім’ї, мати підтримку, щоб зростати впевненими у собі та самодостатніми дорослими у майбутньому.
Родина Ханадєєвих переїхали до Фастова з Донецької області. В січні 2022-го року створили ДБСТ і зараз виховують 8 дітей, які позбавлені батьківського піклування. Ще одну дівчинку удочерили.
Піклуватися про дітей родині допомагає наш центр “Укріплення сім’ї” у Фастові. Діти відвідують там розвиваючі заняття, а батьки отримують різноманітну допомогу відповідно до потреб родини.
“Ми не пошкодували ні разу, що взяли дітей в свою родину. Нам не вистачало тільки знань, але ми з цим впоралися, завдяки підтримці та консультаціям працівників СОС Дитячі Містечка”
– розповідає Оксана Ханадєєва, мама-вихователька ДБСТ.
Весь цивілізований світ давно визнав, що інтернати є місцями несвободи. Вони не виховують дітей і негативно впливають на їх фізичне і ментальне здоров’я. Тому наша організація вже 20 років підтримує сімейні форми виховання в Україні.
Про цю родину та важливість сімейного виховання для дітей дивіться в сюжеті Телеканал Дім, який можна переглянути за посиланням.
Дякуємо журналістам за те, що висвітлюють таку важливу тему. Бо лише, об’єднавши зусилля, ми можемо зробити так, щоб ще більше маленьких українців та українок виховувалися в родинах, а не інтернатах!
