Соціальні хаби благодійної організації “Вітрила дитинства” – партнера SOSДіти на Одещині – це не просто повні дітлахів жваві вулики та простори турботи для батьків. Це ще й сотні неймовірних життєвих історій.
Вікторія Гараєва – мама трьох синів. Старшому – вже 29, він тренер з айкідо та волонтер. Середньому – 18, він студент, спортсмен та помічник тата. А молодшому, Вєлізару, лише 8. І саме завдяки йому ми познайомилися з цією родиною.
До повномасштабної війни Гараєви жили у Херсоні. Вікторія мала крамничку, а ще – працювала косметологом. Чоловік Анатолій – займався бджолярством, поки пасіку не розніс снаряд.
Торік восени, ще до звільнення міста, родині довелося виїхати. Окупанти готували псевдореферендум, активно розшукували партизанів та буквально полювали на чоловіків.
До того ж сини Вікторії займалися волонтерством, а за це могли просто забрати й вивезти у невідомому напрямку.
Разом із величезним сенбернаром, дворняжкою та трьома котами, родина попрямувала до Одеси. Дорога зайняла понад 8 діб. На новому місці Вікторія повернулася до роботи косметологом і випадково дізналася від клієнтки про соціальний хаб партнера проєкту #SOSДіти – БФ “Вітрила дитинства”
“Я пішла наступного ж дня. Нас настільки людяно прийняли, було так приємно. Пропонували гуманітарну допомогу, але ми відмовились, може комусь більше потрібно. Головне, що синові там так подобається, що він не хоче звідти йти”
– розповіла Вікторія
Окрім розвивальних занять, Вєлізар індивідуально займається з психологом, бо після перших місяців війни й життя в окупації з’явилися певні страхи.
“Вєлізар знає напам’ять не лише розклад уроків, а й розклад занять у хабі, – розповідає мама. – Всі активності відвідує із задоволенням. Особливо подобаються англійська та малювання. А ще його дуже надихають заняття в колективі, адже він вчиться у Миколаївській школі онлайн і йому дуже бракує спілкування”
– додає Вікторія
А ще мама вдячна фахівцям, які допомогли хлопчику завести нових друзів.
Після майже року життя в Одесі, Вікторія та Анатолій змогли з’їздити у Херсон – навести лад вдома. Зізнаються, що рідне місто важко впізнати – людей на вулицях мало, атмосфера напружена, час від часу лунають вибухи. Родина мріє повернутися додому, але батьки розуміють, що дітей поки перевозити зарано.
“Коли мене питають, що страшніше: вибухи чи окупація, то я відповідаю, що однозначно окупація. До вибухів у Херсоні люди вже майже звикли, розрізняють “вильоти” і “прильоти”, мої колеги із салону краси взагалі не виїжджали. Але я розумію, що Вєлізару поки що тут не місце. Це ж не буде ні занять, ні прогулянок, ні розваг – лише навчання онлайн”
– ділиться Вікторія
Ми бажаємо родині якнайшвидшого здійснення мрій, безпеки та спокою. Старшим синам – відновити тренування дітей з айкідо, мамі – повернутися до улюбленої справи, тату – відбудувати пасіку, а наймолодшому члену сім’ї – Вєлізару – багато друзів і щоденних, приємних відкриттів!
