20 років СОС Дитячі Містечка працюють в Україні і ми не втомлюємося, тому що для нас це натхнення — допомагати сім’ям, забезпечувати кожній українській дитині любляче оточення.
Нещодавно ми поспілкувалися з нашим Національним директором Сергієм Лукашовим про роботу в організації, його шлях у сфері благодійності та допомозі родинам.
![](https://sos-ukraine.org/wp-content/uploads/2023/09/382722215_691483483009460_8687107220118410884_n.jpg)
Що привело вас у сферу благодійності? Чому вирішили допомагати дітям і родинам?
Навіть не знаю… Мабуть, розвинута емпатія та цікавість до людей підштовхнули. Але я все життя займаюся тільки цією діяльністю. Це соціальна допомога дітям, сім’ям. Коли почав? Та ще з четвертого курсу університету (посміхається – авт.)
Я спочатку працював з наркозалежними людьми, це було в середині 90-тих років. Потім займався з вуличними дітьми, і в процесі я зрозумів, що джерело усіх проблем — в сім’ї. Треба працювати з родинами, підтримувати вразливі сім’ї, займатися профілактикою.
Деякий період я навіть працював у інституціях, в інтернатах. Боляче згадувати. Тому що це надзвичайно репресивне середовище для дітей. Навіть при всьому старанні працівників. Сама система побудована так, що вона травмує дітей.
У благодійній організації СОС Дитячі містечка я з 2017-го року. Спочатку працював як експерт, відвідував наші національні відділення, вивчав досвід різних країн. А з 2019-го очолюю українське відділення СОС Дитячі Містечка.
![](https://sos-ukraine.org/wp-content/uploads/2023/11/photo_2023-11-23_15-44-17-1073x715.jpg)
Чим для вас є СОС Дитячі Містечка?
Це точно більше ніж просто робота. Я щасливий працювати в команді сильних спеціалістів і спеціалісток, досвідчених, дуже завзятих, відданих справі захисту права дитини на сім’ю. Ми прекрасна команда і я дуже хочу її зберегти.
Які найбільші досягнення СОС Дитячі Містечка змушують вас пишатися цією організацією?
10 років тому, коли ми тільки починали працювати в місті Бровари, там був невеличкий інтернат, де перебувало кілька десятків дітей. Ви ж розумієте, що доля кожної дитини з інтернату травмована, поламана. У дитини, яка виросла в інтернаті, немає моделі сім’ї. Вона народжує свою дитину і теж віддає її в інтернат. Тобто цикл сирітства повторюється знову і знову, з покоління в покоління.
Ми сприяли створенню нових сімейних форм виховання у місті, підтримували родини. І завдяки нашій активній роботі інтернат в Броварах закрився. Зникла сама потреба в такому закладі. Тому що ми перемістили дітей у прийомні сім’ї, які ми теж супроводжуємо.
Дехто з дітей зміг повернутися до біологічних батьків, які отримали підтримку служби укріплення сім’ї. Таким чином ми подолали інституціалізацію.
Також я пишаюся тим, що наші відважні колеги за кілька днів до повномасштабної війни почали евакуацію наших прийомних сімей з Луганщини і з Київщини.
А з перших годин вторгнення росіян допомагали біженцям і переселенцям, хоча працювати доводилося у вкрай небезпечних умовах.
З початку повномасштабної війни ми надали допомогу 340 тисячам людей в Україні. Ми змогли залучити велику міжнародну підтримку, ефективно її використати. Багатьох дітей врятували від смерті, я можу так сказати, бо в перші дні війни ми організовували евакуацію з прифронтових територій. Когось врятували від сирітства, тому що вчасно підтримали сім’ю, зберегли, щоб вона не розпалася.
Я пишаюся тим, що ми гідно допомогли державі та суспільству вистояти під час війни.
![](https://sos-ukraine.org/wp-content/uploads/2023/10/397378858_715475513943590_8348997203870591796_n-1073x715.jpg)
Що вас мотивує в роботі та не дає вигоріти емоційно?
Це історії бенефіціарів, історії учасників наших програм. Є випадки, коли дитяча доля може бути зламана, але вчасне влаштування дитини в сімейне середовище повністю змінює майбутнє цієї дитини.
Є одна історія, вона дуже показова, щоправда трагічна. Одинокий тато відмовився виїжджати з прифронтового села в Донецькій області і його вбило російським снарядом. Двоє дітей залишилися самі. Вони пережили травму, бо бачили на власні очі смерть батька. Деякий час маленькі хлопчик та дівчинка жили абсолютно самі в цьому селі, бо майже все місцеве населення було евакуйоване.
Коли дітей знайшла поліція та вивезла, виявилося, що їх нема куди влаштувати. Були ризики, що цих дітей відправлять в інтернат. На щастя, ми вчасно дізналися про цю ситуацію та змогли втрутитися.
Ми тимчасово влаштували дітей в реабілітаційний психологічний табір, який ми маємо. Наші психологи допомагали малечі подолати шок від усього, що їм довелося пережити. А ми тим часом уже шукали для них прийомну сім’ю. І знайшли. Причому відшукали земляків, які з того самого регіону, що й діти, схожі за мовою, культурою — це дуже важливо для дітей, щоб легше адаптуватися. Ми влаштували братика з сестричкою в цю родину. Я вірю, що у них тепер все буде добре.
Ми продовжуємо підтримувати та супроводжувати цю прийомну родину. Таким чином, двоє дітей могли стати сиротами, могли стати емоційно скаліченими, але вони такими не стали. І у нас сотні тисяч таких бенефіціарів, зі своїми трагічними, складними і щасливими у фіналі історіями.
![](https://sos-ukraine.org/wp-content/uploads/2023/09/photo_2023-09-19_10-48-36-1073x715.jpg)
Які цілі ставите перед собою та СОС Дитячі Містечка?
Наша мета — євроінтеграція України в аспекті соціальних послуг для дітей. І для нас пріоритетним є саме розвиток сімейних форм виховання. Тут ми дуже тісно співпрацюємо з органами влади, з місцевими адміністраціями, обласними, і в громадах.
Ми як суспільство повинні розвинути різні форми сімейного влаштування дітей: і усиновлення, і сімейну опіку, прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу та патронатні сім’ї.
![](https://sos-ukraine.org/wp-content/uploads/2023/11/photo_2023-11-23_15-43-56.jpg)
Про що мрієте особисто для себе? (не про роботу)
Про мир, про перемогу. Хочеться повернутися на Луганщину, де ми працювали до війни, і відновлювати наші соціальні центри, які, на жаль, зруйновані.
Ну от, знову говорю про роботу (посміхається – авт.), але робота — це моє життя. Хочеться після перемоги та після зняття обмежень поїхати до колег в інші країни та похвалитись, які ми в Україні виявилися міцні, витривалі, професійні. Я пишаюся своїми колегами, я хочу про це розказати світу.