В Україні – загалом понад 700 інтернатних закладів для дітей. Ці інституції підпорядковані трьом міністерствам: охорони здоров’я, освіти і науки та соціальної політики .
У системі МОЗ живуть і виховуються найменші діти, у системі Мінсоцполітики – діти з інвалідністю. Найбільша кількість інтернатних закладів та дітей в них – у системі Міністерства освіти і науки.
І майже половина вихованців інтернатів в Україні, за даними ЮНІСЕФ – мають інвалідність.
Саме дітям з інвалідністю, аби залишатися з рідними, потрібні спеціальні послуги.
Перебування в інтернаті значно погіршує стан розвитку дитини і дуже звужує подальші перспективи соціалізації, інклюзії, включення у громаду. Її шкода давно доведена науковим чином – для будь-якої дитини. Створення та просування послуг у громаді для всіх дітей – є одним із напрямів нашої роботи
– наголошує національна координаторка проєкту “Право на сім’ю” Маріанна Онуфрик
Головна “робота” у послузі раннього втручання відбувається вдома. Але “навчання” та “інструкції” батьки отримують у відповідному центрі.
Важливо: послуга раннього втручання має бути територіально доступною для сім’ї. Найкращий результат раннього втручання – готовність дитини з інвалідністю до інклюзивної освіти.
Інклюзія – це забезпечення рівних можливостей для людей з інвалідністю, збільшення їхньої участі в соціальних процесах. Інклюзивна освіта – це, власне, доступність навчального процесу для людей із особливими освітніми потребами. Доступною така освіта стає завдяки організації простору, відповідним методикам навчання та спілкування.
Особливість послуги у тому, що дитина фактично живе у сім’ї, але вдень перебуває у спеціальному центрі.
Справа у тому, що батьки дітей з інвалідністю мають постійно бути “включеними” у догляд за нею через певну особливість розвитку дитини. Щоб уникнути емоційного вигорання батьків, необхідна ця послуга.
Наразі в нас превалює медична модель інвалідності, яка акцентує увагу на обмеженнях і хворобах. Під час війни знову набула поширення благодійна модель, коли дитина з інвалідністю просто є об’єктом допомоги. А ось правозахисна – це модель, яка декларує: кожна дитина з інвалідністю — передусім дитина, людина, а тому має такі ж самі права, які і її однолітки
– каже Маріанна Онуфрик
Війна вкрай негативно вплинула на стан забезпечення потреб дітей, особливо дітей з інвалідністю. Але незалежно від віку, статі, статусу і місця перебування в період війни кожна дитина потребує захисту прав, уваги та підтримки.
