“Люди соромляться звертатися по психологічну допомогу або не вірять, що фахівці доїдуть до їхнього села” – засновниця ГО “Дівчата” Юлія Спориш про складнощі в роботі психологів у рамках проєкту #SOSДіти
- Якими напрямками ваша організація опікується у проєкті #SOSДІТИ?
Це гуманітарна допомога (харчі і товари для особистої гігієни). Ми – партнер SOS по Київській області із фокусом на Бучанський район. Окремий спецпроєкт – підтримка б’юті майстрів: це перукарі, майстри манікюру, бровісти, котрі втратили інструменти та матеріали через війну. Ми допомагаємо їм закупити усе необхідне та продовжувати роботу. Пізніше придбаємо планшети для дітей Бучанського району, аби полегшити їм навчання онлайн. І ще одна програма, на якій зараз зосереджені наші фахівці – це психологічна допомога жителям Бучанського району.
- Розкажіть про психологічну допомогу докладніше. Як вас знаходять? Кому саме ви допомагаєте?
До війни наша організація проводила просвітницьку роботу із молоддю, ми допомагали дівчатам будувати кар’єру, самостверджуватись, працювали із підлітковими проблемами. Наші контакти із психологами стали в нагоді із початком бойових дій – коли у багатьох жінок і дітей були паніка, істеричні стани. Ми обдзвонили фахівців та запропонували їм допомогти. Спочатку психологи працювали як волонтери, а потім ми знайшли партнерів, котрі можуть ці послуги оплатити. Зокрема й СОС Дитячі Містечка. Зараз із нами 40 психологів: 20 – мають вузький профіль – працюють, зокрема із жертвами сексуального насильства, ще 20 – допомагають вирішувати інші психологічні проблеми.
- Розкажіть про роботу психологів у Бучанському районі?
Там ми почали роботу із 1-ого травня і уже отримали десятки звернень. Багато запитів із Макарівської громади. До нас телефонують, пишуть у соцмережах – люди дізнаються контакти організації від соціальних служб, навіть із частів осбб та садочків.
- Як працює механізм звернення щодо психологічної допомоги?
Куратор отримує заявку на телефон психологічної підтримки або онлайн, обробляє її. Часто буває так, що телефонує не той, кому потрібна допомога, а його родич чи знайомий, з власної ініціативи. І тут виникає проблема: людина взагалі не знає про цей дзвінок. Та й може вважати, що їй така допомога не потрібна. Подібні звернення відсіюємо. Якщо ситуація дійсно потребує втручання фахівця, тоді визначаємо, хто саме долучається. І яка форма роботи потрібна: онлайн чи офлайн, індивідуальна або групова терапія.
- Із якими проблемами найчастіше звертаються?
Історії різні. Нещодавно було звернення щодо хлопчика який сам себе травмує: б’є, ріжеться. Наші фахівці супроводжували дітей, наляканих після перебування у бомбосховищах – вони не сплять, мають проблеми із нетриманням сечі. Одна із поширених причин звернення – панічні атаки.
- А яких звернень більше: щодо дітей чи дорослих?
У пропорції 90 відсотків – це звернення щодо дітей, 10 відсотків – дорослі. Бо наразі існує чимало упереджень щодо психологічної допомоги: люди соромляться, переживають що послуги платні (хоча це не так) або взагалі не вірять, що ми приїдемо до якогось віддаленого села. Тож доводиться щодня ці стереотипи долати. Тому і тут, користуючись нагодою, закликаємо й дорослих подбати про свій психологічний стан. Бо на вас тримається все. І врівноважений стан матері або доньки – формує атмосферу у сім’ї загалом.
