Жодний заклад не може стати альтернативою сімейній формі виховання, а тим більше – не замінить батьків.
Чому? Відповідь мають науковці
Одним із дослідників, який ґрунтовно вивчав вплив сиротинців на розвиток мозку та поведінку дітей, став Чарльз Нельсон – професор педіатрії, неврології та психології, який нині працює у Гарвардській медичній школі.
Він став ініціатором Бухарестського проєкту з раннього втручання (The Bucharest Early Intervention Project – BEIP). Дослідження розпочали у столиці Румунії у 2000 році у співпраці з Тулейнським університетом, Університетом Мериленду та Бостонською дитячою лікарнею.
BEIP розпочався зі всебічної оцінки 136 дітей в інтернатних закладах та умов догляду за ними. Згодом половину дітей випадковим чином розподілили у прийомні сім’ї, а іншу половину – залишили в спеціалізованих установах. Усіх дітей оглядали на початку дослідження, а потім повторно обстежували у віці 30, 42, 54 місяців, 8 років, 12 років і 16 років. Розвиток дітей у прийомних сім’ях порівнювали з розвитком дітей в установах і тими, хто ніколи там не був.
Дослідники дійшли висновку, що інституціоналізація, особливо у ранньому віці, згубно впливає на розвиток мозку, знижує рівень інтелекту та мовних навичок, призводить до порушення соціально-емоційного розвитку.
Характерно, що діти, влаштовані до прийомної сім’ї до 2-річного віку, – мали значне покращення в розвитку, після 2-х років – позитивні зміни були не такими стрімкими, але все одно були.
“Під час розлуки з батьками і за відсутності сімейного виховання – дитина втрачає захист і зазнає травми, яка може спричинити зміну структури мозку, завдати тривалої емоційної, психічної та фізичної шкоди“
– підсумовує професор Чарльз Нельсон.
Нім Тоттенгем, психолог і дослідник із лабораторії афективної нейробіології в Колумбійському університеті, стверджує що діти в інституціях живуть у стані токсичного стресу. Це – період інтенсивного, повторюваного або тривалого неблагополуччя без втручання дорослого, яке може вплинути на все майбутнє життя дитини.
Тоттенгем пояснює причину особливої вразливості дітей процесом формування мозку в ранньому віці: «У момент токсичного стресу виживання організму відбувається за рахунок втрат у розвитку та фізичному зростанні».
Довгостроковий ефект токсичного стресу підтверджується і дослідженням, опублікованим в офіційному журналі Академії американських педіатрів. Дослідники кажуть, що він може залишити невиправний слід у мозку дитини, руйнуючи основу для подальшого навчання, поведінки та здоров’я.
Педіатри, неврологи, психологи та психіатри погоджуються, що виховання в інституціях гальмує розвиток та негативно позначається на здоров’ї дитини.
Дослідження в Україні свідчать – найчастіше йдеться про низькі показники IQ, затримку мовлення, проблеми зі слухом та зором, фізичну недорозвиненість та навіть набуття інвалідності.
Інтернатний догляд спричиняє також і поведінкові та соціально-емоційні розлади, зокрема: агресивну та/або асоціальну поведінку, відчайдушне прагнення уваги дорослих, нерозбірливу доброзичливість, проблеми у спілкуванні та іграх з іншими дітьми, невміння будувати тривалі стосунки у дорослому віці.
Тому дослідження щодо впливу інституціоналізації також проливають світло й на те, як проводити реабілітацію такої дитини. Як долати бар’єри у розвитку, спричинені несприятливими умовами, якими є інтернатні заклади, та надавати якісніші послуги дітям з досвідом інституціалізації.
