Дитячий будинок сімейного типу Понедільченко з Лисичанська, що на Луганщині, не можна назвати звичайним. Марина та Євген завжди мріяли про доньку, але й уявити не могли, що стануть прийомними батьками одразу шести. «Спочатку подумав – невже так буває? Але взагалі мені було неважливо, хто саме, головне, що ми одразу зійшлися характерами, нам легко разом», – згадує батько Євген.Через різницю в віці сестер виховували в різних державних закладах. Проте одна одну дівчата не забули. Найменші – Марія та Ангеліна, перебували в Луганському обласному будинку дитини. Дівчата швидко знайшли спільну мову з прийомними батьками та старшим братом. Найменша донька Ангеліна не відпускає маму ні на мить, розповідає Марина: «Вона тільки побачить, що мене немає поруч – одразу плаче. А взагалі Ангеліна полюбляє свободу й не дуже любить, коли з нею хочуть гратися інші діти. Може легко за себе постояти, коли їй щось не подобається».
Подарувати дитині не лише дах над головою, а й справжню батьківську турботу та любов – дар, який Марина успадкувала від своїх мами й тата. Сім’я Понедільченко продовжує династію батьків-вихователів у Лисичанську. Рідна сестра Марини має прийомну родину, мати й батько – дитячий будинок сімейного типу. Загалом у трьох родинах виховується 25 дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування. Своє життя без прийомних дітей Марина та Євген вже не уявляють.«Раніше я боявся, думав, що багато дітей – це занадто. Але зараз зовсім інші емоції – діти наче зі мною завжди були. Я от все думаю, чому ми раніше не взяли дітей в родину? А з іншого боку, не було б наших принцес тоді. Виходить, ми чекали саме на них…» – говорить Євген.Це історія про те, як рідні сестри не лише віднайшли одна одну, а здобули найголовніше – справжню родину.
«Якщо б мені сказали колись поміняти свій вибір – ні, ніколи б нічого не змінила. Я їх обожнюю. Як їх можна не любити?» – ділиться почуттями Марина.Сім’я – це неповторне середовище для розвитку особистості дитини. Тільки батьки можуть забезпечити гідну підтримку дитині. Рідні, не завжди за кров’ю, але за духом. Кожна дитина має жити в родині – це головна мета проєкту з трансформації Луганського обласного будинку дитини, де жили маленькі сестри. Реалізує його Луганське відділення СОС Дитячі Містечка Україна за підтримки UNICEF Ukraine та в партнерстві з Луганською обласною держадміністрацією.
Також в рамках проекту соціальні працівники складають перелік необхідних речей для кожної дитини. Після цього родина отримує відповідну допомогу. Так, Дитячий будинок сімейного типу Понедільченко з Лисичанська, вже отримав двоповерхове дитяче ліжко, письмовий стіл, стільці, коляску, настільні ігри, канцелярське приладдя, дитячі розвиваючі іграшки, рюкзаки, комплекти постільної білизни, рушники тощо. Індивідуальну допомогу отримує кожна родина – учасниця проєкту «Підготовка до трансформації дитячого закладу в м. Сєвєродонецьку та реагування на виклики, пов’язані з захистом дітей від COVID-19».
