Мета кампанії – привернути увагу до проблем дітей, які зростають в інтернатних закладах, а головне показати, що альтернатива чинній системі існує, а також пояснити суспільству мету реформи системи догляду та підтримки дітей (деінституціалізації).
До кампанії долучилися герої, які мають досвід зростання в інституційних закладах та відверто розповіли, як відчувається дитинство в інтернаті – без права на вибір, без близької людини поруч, без дому. Їхні історії можна подивитися за посиланням.
Цьогоріч, з нагоди старту кампанії, СОС Дитячі Містечка стали частиною масштабного культурно-просвітницького фестивалю «Книжкова країна», де відбулася панельна дискусія про найбільш актуальні питання «перезавантаження» системи інституційних закладів. Під час дискусії представники органів державної влади, громадськості та герої кампанії вчергове наголосили – реформа системи догляду та підтримки дітей не повинна сходити з порядку денного країни.
На запитання, чого найбільше бракувало в інтернаті, герой кампанії Михайло зізнається, що простіше назвати те, чого там було достатньо.
Наприклад дуже бракувало їжі. Памʼятаю, коли я почав жити в прийомній родині, я побачив у холодильнику сосиски й зʼїв одразу три кілограми. Для мене було новим відчуттям, що вдома не треба ховати їжу, щоб залишити собі щось на потім,
– зізнався Михайло.
Другий герой кампанії Денис згадує, що в інтернаті освітні можливості для дітей, як і вибір життєвого шляху, були дуже звуженими.
Важливо, щоб коли ти виходив із інтернату – у тебе було майбутнє. Щоб ти знав, чим будеш займатись. Аби був доступ до технологій, інтернету та інформації, де ти зможеш обрати, ким ти хочеш стати,
– поділився Денис.
Сергій Лукашов, директор міжнародної благодійної організації “СОС Дитячі Містечка”, розповів, що організація вже понад 20 років працює в Україні та більше 10 років — у прифронтових громадах Луганщини. Саме завдяки цьому досвіду команда добре розуміє, як війна та соціальні кризи впливають на родини й призводять до зростання соціального сирітства. Водночас, за його спостереженнями, війна не є головною причиною цього явища.
Більшість дітей, які втратили батьків внаслідок бойових дій, як правило, потрапляють до родичів. Соціальне ж сирітство спричинене бідністю, нестачею послуг у громаді, стигматизацією, засудженням, ізоляцією. Що може допомогти вирішити проблему? Створювати систему підтримки по місцю проживанню, тоді не буде потреби відправляти дитину у заклад,
– наголосив Сергій Лукашов.
Своєю чергою перша заступниця міністра соціальної політики, сім’ї та єдності Людмила Шемелинець повідомила, що Міністерство вже подало на розгляд Кабінету Міністрів пропозиції щодо підвищення грошового забезпечення прийомним батькам і батькам-вихователям.
Люди, які впроваджують реформи, мають обов’язково чути тих, кого вони стосуються. Будь-які зміни потрібно починати з розуміння потреб, а найголовніше – завжди виходити з інтересів дитини,
– наголосила Людмила Шемелинець.
Координатор експертної групи Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей Олена Ремень наголосила, що Україна вже втретє намагається реформувати систему інтернатних закладів. За її словами, органи державної влади повинні комплексно та послідовно підходити до цього питання.
Реформа, яку наразі проводить наша держава в інтернатних закладах має велику кількість завдань для всіх органів влади. Вона може бути успішною, якщо кожен учасник процесу буде намагатися послідовно рухатись визначеним шляхом,
– наголосила вона.
Членкиня Наглядової ради СОС Дитячі Містечка та лідерка думок Інна Мірошниченко переконана, що ніколи не буде ідеального плану, як комунікувати те, що інтернати повинні перестати існувати, головне – не залишатися осторонь цього питання та ставити питання собі, чим я можу допомогти.
З одного боку важливо дотримуватись прав дитини, щоб їй не зашкодити. З іншого боку, якщо ти прибереш деталі з історії, вона вже стане штучною. Так само про емоції. Коли ти в тисячний раз розповідаєш, чому інтернат – це погано, ти вже кричиш про це. Ти постійно маєш працювати над тим, щоб ця інформація була достатньо різкою та емоційною але не сильно, щоб не відштовхнути. Вона має давати розуміння, але не розповідати занадто, щоб не зашкодити інтересам дитини,
– зазначила вона.
В рамках кампанії була створена інсталяція “Замуровані свідчення дитячих потреб”. Вона складається з простих, але символічних речей, які хотіли мати діти з інтернатів, на кшталт особистої спідньої білизни чи звичайної мівіни. Кожна річ – це живе свідчення того, наскільки обмеженою та відірваною від реальних потреб дітей часто є система інституційного догляду.
Про ці речі розповіли герої кампанії, пояснюючи, чому саме вони були для них такими важливими – і водночас недосяжними. Кожен предмет – це голос, який залишився непочутим.
Усі ці речі «замуровані» у прозору смолу – немов музейні експонати. Біля інсталяції особливо гостро відчувається цей парадокс: предмети зовсім поруч, але вони абсолютно недосяжні. Так само, як і для дітей, які зростали в інтернатних закладах. Інсталяція наочно демонструє, наскільки обмеженими є можливості інтернатної системи, у порівнянні із навіть базовими потребами дитини.
Нагадаємо, перша хвиля кампанії “Заглушені голоси” відбулася восени минулого року. У її межах було створено подкаст з історіями дев’яти молодих людей, які зростали в інтернатних закладах. Ці історії можна було почути й в інтерактивній інсталяції – телефонній кабіні, де відвідувачі піднімали слухавку й ніби ставали співрозмовниками героїв. Наразі вони доступні для прослуховування на платформі Spotify.
