Експертка: Ярослава Куштан — тренерка навчального курсу для фахівців громад у межах проєкту «Реформа кращого догляду».
Реформа деінституалізації змінює підходи до підтримки дітей та молоді, які зростають в альтернативних формах виховання. Важливою частиною цих змін є підготовка молоді до самостійного життя.
У межах проєкту «Реформа кращого догляду» у Волинській області відбулося поглиблене п’ятимодульне навчання для представників громад. Його учасники опрацьовували нові інструменти підтримки молоді, яка виховується в альтернативних формах догляду.
Чому така підготовка сьогодні є критично важливою, які виклики стоять перед громадами та як може працювати системна підтримка молоді — розповідає тренерка курсу Ярослава Куштан.
Проаналізуйте будь ласка, як змінилися підходи щодо підготовки до самостійного життя молоді, яка перебуває в альтернативних формах виховання?
– Ми маємо розуміти, що зараз Україна активно впроваджує реформу деінституалізації і створює умови для розвитку сімейних форм виховання. Тому особливої уваги набуває процес підготовки до самостійного життя дітей та молоді, які зростають в альтернативних формах догляду. Відповідно, всі громади повинні орієнтуватися на розробку нових інструментів підтримки саме категорії молоді з числа дітей, позбавлених батьківського піклування.
Для цього потрібно врахувати три важливі речі:
▪️територіальні особливості, які має кожна громада;
▪️потреби дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в альтернативних формах або виходять із закладів інституційного догляду;
▪️а також наявні на місцях ресурси.
Ця проблема дуже на часі, бо саме зараз фіксуємо певне зниження темпів створення сімейних форм виховання. Для цього є різні причини, але така ситуація впливає на суттєве перенавантаження сімей, які все-таки виховують таких дітей. Тому, як на мене, одне із найважливіших завдань громад в цей момент – це якісна переорієнтація і створення дієвого середовища, де могли б зібратися та ефективно співпрацювати всі суб’єкти взаємодії. Йдеться про абсолютно різних представників громади: це фахівці центрів соціальних служб, центрів надання соціальних послуг, служб у справах дітей, представників органів місцевого самоврядування, освітян, психологів, вихователів, спеціалістів та усіх дотичних до долі таких дітей. Спільне завдання для усіх них – підсвічування проблем цих дітей з різних площин та розробка дієвих інструментів їх вирішення з максимальною адаптацією до ресурсів конкретної громади.
Проаналізуємо, що ми мали раніше і до чого прагнемо зараз, створюючи умови для іншої якості життя цих дітей. Найяскравіше це ілюструє статистика успішності дітей, які свого часу виходили в самостійне життя з інтернатних закладів. Розглянемо ті виклики, з якими вони стикалися – від пошуку житла, роботи, збереження здоров”я до побудови стабільних стосунків і побачимо, що це були часто нездоланні бар”єри для їх адаптації в соціумі, а тому часто такі діти потрапляли до категорії неблагополучних верств населення. Тому зміни у підходах дуже на часі.
З іншого боку – зараз маємо проблему в тому, що на території конкретних громад не завжди є фахівці в потрібній кількості та якості, які б могли грунтовно підготувати молодь до самостійного життя з врахуванням сучасних викликів суспільства. Тому перед кожною з локальних громад стоїть завдання розбудувати таку систему підтримки для молоді, щоб вона, по-перше, могла залишатися в громаді, по-друге, мала там можливість жити і розвиватися, а також будувати родину та народжувати дітей саме там. Це великі ставки на молодь і саме від них багато в чому залежить розвиток цих громад в майбутньому.
Аналізуючи з чим нам потрібно працювати, якщо йдеться про молодь, яка виходить самостійне життя незалежно від того, чи вони виховується в альтернативних формах, чи в закладах інституційного догляду, ми виділили кілька ключових для неї проблем:
▪️нестача дієвих інструментів, які можна застосувати для роботи з молоддю, яка виходить в доросле життя з альтернативних форм виховання;
▪️нестача як самих фахівців, так і їхньої компетенції. А оскільки зазвичай на кожного фахівця в громаді є суттєве навантаження, це швидко призводить до емоційного вигорання самих працівників. А це веде за собою велику потребу в проведенні супервізійних зустрічей як мінімум для самих фахівців громад;
▪️слабка обізнаність молоді щодо своїх прав можливостей, наприклад, соціальних гарантій, працевлаштування, забезпечення здоров”я та інше;
▪️потреба в розширенні наставництва, не короткотривалого, ситуаційного, а системного, довготривалого.
Як підсумок, недостатність дієвих інструментів підтримки молоді і недостатня кількість фахівців загрожує кожній громаді або безпосередньою втратою фахівців, або зниженням їхньої компетенції і відповідно, зниженням ефективності роботи з молоддю.
5 блоків навчання: системність, яка дає базу для розвитку
Як моделювали процес формування базової програми для фахівців і чому кожен блок важливий і як окреме навчання і водночас є складовою цілісного курсу?
– Певний час ми пропрацьовували цю систему, експериментували з форматами і в результаті сформували 5 триденних модулів. На перший погляд здається, що це тривале навчання, але, як показала практика, часу доволі мало щоб на базі новітніх тенденцій навчити дієвим кейсам конкретних спеціалістів і відпрацювати їх на практиці.
Загалом, розробляючи програму, ми орієнтувалися на загальні базові, або ключові компетентності, якими має володіти кожна молода людина на момент переходу у доросле самостійне життя. Йдеться про певні блоки сформованих у кожної молодої людини компетентностей, зокрема, – про фінансову грамотність, знання законодавства, збереження ментального здоров’я, вміння сканувати себе, свій стан, свій настрій і розуміти як діяти, забезпечувати щоденний побут, базові потреби і бути гнучким в соціумі, який швидко змінюється.
Кожен тренінг ми будували, якраз виходячи із конкретних потреб. Наприклад, коли йдеться про знання законодавства, ми опрацьовували те, які зміни відбуваються в законодавстві, як навчити молодь розуміти свої права та обов”язки, що держава може гарантувати та інші дотичні теми. Відповідно, щоб навчити цього молодь, цими знаннями як мінімум мають володіти інші суб’єкти міжвідомчої взаємодії в громадах, тобто суб’єкти, які безпосередньо працюють із молоддю.
Тому в цьому багатомодульному курсі навчання було враховано дуже багато аспектів: це і вміння навчити проживати самостійно, будувати стосунки, розв”язувати конфлікти, співжити з іншими, правова обізнаність, співіснувати в соціумі, в сім’ї, в побуті поруч з іншими людьми. Тобто, ми брали основні базові блоки знань, якими обов’язково має володіти будь яка молода людина, яка виходить у самостійне життя. Також ми зважували на те, що ці діти мали в своєму житті досвід інституційного догляду, який обмежував набуття відповідних практик і навиків для дорослого життя.
Якщо ж ми говоримо про сімейні форми виховання, то однозначно маємо розуміти, що ми маємо підтримувати родини, в яких виховуються діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, і надавати всіляку підтримку для того, щоб дитина на старті до самостійного життя дійсно була підготовлена за усіма згаданими напрямками і володіла відповідними компетенціями.
Крім цього, в навчальній програмі дуже велику увагу було приділено міжсекторальній та міжвідомчій взаємодії як дієвого механізму ефективної підтримки молоді на старті до самостійного життя. Тобто, на практиці це означає, що всі суб’єкти міжвідомчої взаємодії, які дотичні до соціальної роботи і взаємодії з родинами, які дбають за дітей в сімейних формах виховання, повинні теж мати необхідний рівень знань і створювати міжсекторальну та міжвідомчу взаємодією для того щоб ефективно підтримувати молодь у своїй громаді.
Розробляючи програми навчальних інтенсивів, ми враховували і той факт, що їх учасники з різних сфер і насправді багато хто не володіє знаннями належного для роботи з такими дітьми рівня. Що мається на увазі? Наприклад, багато освітян не знали специфіку дитячих травм, та інше. Тому ми намагались максимально узагальнити їхні знання до одного рівня, щоб всі дотичні до роботи з молоддю, мали певні компетенції. Цінність такого спілкування в тому, що на одному майданчику зібрались представники різних служб і різних громад – і міські, і сільські. Відтак, озвучений під час навчань досвід локальних громад став цінним як для самих учасників, так і для тренерів. Особливо цінним був аналіз конкретних кейсів і конкретного досвіду, бо кожна з громад різна, відповідно, неоднаковий досвід надання в ній таких послуг.
Соціальний гуртожиток – якісна модель для формування базових навичок життя
У межах проєкту «Реформа кращого догляду у Волинській області» представники волинських громад мали змогу ознайомитись із досвідом соціальних гуртожитків як однієї з форм підготовки молоді до самостійного життя. Реально таку практику впровадити на рівні кожного регіону?
– Хочу проаналізувати один із важливих моментів, який вдалося пропрацювати із представниками волинських громад. Серед учасниць модулів була представниця соціального гуртожитку для осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, тому найбільше кейсів ми розібрали на її практичних прикладах. Аналізуючи потреби дітей, ми шукали відповідь на питання: чому, маючи право на проживання в соціальному гуртожитку згідно чинного законодавства, діти-сироти або ті, які позбавлені батьківського піклування, потрапляючи в такий гуртожиток, не готові до самостійного життя? Адже саме проживання в цьому соціальному гуртожитку і передбачає розвиток усіх необхідних для дорослого життя навичок. Під час навчання або роботи, живучи в гуртожитку, діти, які роблять перші кроки в дорослому житті, опановують вміння вести побут, розпоряджатись коштами, планувати час, бюджет, відпочинок, дбати за своє здоров”я та інші важливі речі. І от якраз тут ми знайшли білу пляму, над якою потрібно працювати – яким чином вчити молодь необхідних навичок, аби вона їх набула і стала адаптованою до дорослого життя.
В ході пошуків, ми зрозуміли, що дитину потрібно починати готувати до самостійного життя, починаючи з 12 до 14 років. У 18, як це працює зараз, вже пізно. І от якраз під час практичної частини навчальних модулів ми опрацювали те, як організувати на локальному рівні кожної громади те, щоб готуючи молодь до самостійного життя, почали співпрацювати органи місцевого самоврядування, соціальні служби, освіта і усі дотичні. З одного боку, це дозволить зберегти соціальних працівників, з іншого боку – покращить якість надання послуг саме для молоді на порозі самостійного життя.
Зміни як можливість вирішення проблеми
Які зміни мають відбутися на рівні локальних громад, щоб молодь все ж була готова до старту у самостійне життя?
– Аби громада забезпечила якісне майбутнє для такої молоді, яка розпочинатиме доросле життя готовою до тих викликів, з якими стикатиметься, уже зараз має бути усвідомлення як створити всі необхідні умови. Для цього найперше потрібно проаналізувати всі ресурси громади. Станом на сьогодні практично в кожній громаді є молодь, яка виховується або в сімейних формах виховання, або під опікою, а тому, і голови громад, і всі дотичні до долі цих дітей, мають думати як про створення необхідних умов для таких дітей, так і про майбутнє цієї молоді, щоб вона хотіла залишатись на місцях і будувати своє життя саме в своїх громадах.
Тому в першу чергу ми рекомендуємо представникам місцевого самоврядування працювати над створенням екосистеми мережі соціальних послуг. Це дасть змогу мати необхідну кількість фахівців із відповідними компетенціями, які зможуть надавати ефективний супровід не лише для молоді з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, але й для всіх сімей з дітьми, які знаходяться на території громади. Обов’язковим є пропрацювання та налагодження міжвідомчої та міжсекторальної взаємодії, яка дозволить супроводжувати молоду людину у різних сферах та на різних етапах її шляху до дорослого життя. Це дасть змогу максимально ефективно допомогти молоді набути відповідні знання та навички на старті до дорослого життя і дозволить їй успішно розвиватися в громаді.
І повертаюсь до того, з чого розпочинала: в період децентралізації і деінституалізації велика увага має приділятись створенню і підтримці альтернативних форм сімейного виховання на території громади. Це дасть можливість кожній дитині не лише відчути тепло родинного затишку, а й справді якісно підготуватись до самостійного життя, а в майбутньому – і лишитись в тих громадах, які їх підтримують.
Сильна громада — це якраз та, де через якісну співпрацю усіх дотичних, для молодої людини створена системна підтримка, умови для розвитку і здобуття необхідних компетенцій. Саме в такій громаді вона й захоче залишитися, створювати сім’ю, народжувати дітей і розбудовувати її.
Проєкт «Підтримка реформи Кращого догляду у Волинській області шляхом посилення соціальних послуг та системи догляду за дітьми» впроваджується Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) та Консорціумом партнерських організацій за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Швеції.
До консорціуму входять:
▪️ГС «Українська мережа за права дитини»
▪️МБО «БФ «СОС Дитячі Містечка» Україна»
▪️МБФ «Українська фундація громадського здоров’я»
