Телефон:

38(044)2329581

Години роботи:

з 10 до 18 пн-пт

«Не залишайте нас з війною сам на сам»

Погіршення економічного середовища разом з недостатніми можливостями працевлаштування та доступу до медичних і освітніх послуг в сірій зоні призвели  до надзвичайної бідності постраждалих від конфлікту та переміщених осіб на сході України, посиливши їхню вразливість. Чимало сімей живуть в постійній нужденності, потрапляючи через те до категорії таких, що знаходяться в складних життєвих обставинах.

Головна мета проекту СОС Дитячі Містечка Україна «Продовження надзвичайного реагування та допомоги з раннього відновлення», що здійснювався в рамках Акції «Папа для України» на підконтрольній території, - зменшити вплив конфлікту на життя вразливих дітей та їх сімей/прийомних сімей, переконавшись в тому, що діти захищені в сімейному середовищі і в змозі продовжувати розвиватися в Луганській області; надати сім’ям впевненість, що вони не залишаються зі своїми проблемами сам на сам.

Щомісячна гуманітарна допомога у вигляді наборів дитячого харчування, дитячої гігієни, допомога в ремонті приміщень, надання матеріальної допомоги для підготовки до зими, купівля ліків, оплата медичних послуг, психологічні та психотерапевтичні консультації, а також акушерські набори для вагітних жінок, які готуються незабаром стати мамами, і набори для новонароджених – все це було заплановано в рамках проекту, який проходив з грудня 2017-го по березень 2018-го року в Попаснянському, Новоайдарському і Станично-Луганському районах (вздовж лінії зіткнення), Старобільську і Старобільському районі, Сєвєродонецьку і охопив 5554 прямих бенефіціарів (з них - 2869 дітей) та 287 непрямих. Це більше, ніж планувалося спочатку. Зокрема, економія коштів на допоміжних витратах (офісних, орендних та комунікаційних) дозволила задовольнити індивідуальні потреби ще 25 сімей (78 дітей) у Станично-Луганському районі Луганської області. З них 15 сімей багатодітних, у яких виховується 61 дитина.

Фахівці із соціальної роботи постійно займаються моніторингом потреб таких сімей. Загальне збідніння, обмежений вибір товарів по лінії зіткнення та високі ціни на дитячі товари дуже звужують спроможність деяких батьків придбати одяг та взуття, підгузки, спеціальні засоби гігієни для дітей. Сім’ї змушені економити на найнеобхідніших у побуті речах. В ході вивчення потреб, на яких наголошували батьки маленьких дітей, багатодітних сімей,  представники місцевого самоврядування, співробітники соціальних служб у Станично-Луганському районі, були придбані двоярусні ліжка та матраци для дітей, письмові столи, лінолеум, постільна білизна, бойлери, будівельні матеріали та інші речі, необхідні у побуті сімей.

«Допомога, яку СОС Дитячі Містечка Україна надавали в рамках Ініціативи «Папа для України» була важливою і вчасною, - вважає координатор проекту Катерина Дуванська. -- Люди збиралися, спілкувалися, а ми чули, про що вони говорять, які в них є потреби, що не задовольняються в сірій зоні. Ми також робили фокус-групи, щоб розуміти, з чим потрібно працювати в регіоні, і які проекти на майбутнє створювати, щоб охопити якомога більшу кількість людей.

Наприклад, Станично-Луганський район дуже довгий й територіально розгалужений. Транспортне сполучення - проблемне. Ще з минулого проекту ми зрозуміли, що по Станиці Луганській допомогу доцільніше розвозити в місця найбільшого скупчення клієнтів і там видавати їм по місцю проживання. Щоб приїхати з іншого кінця району і отримати гуманітарну допомогу в Станиці Луганській,  сім’ї потрібно було б витратити 150-250 грн. І не кожна може собі це дозволити.

Цього року зима була затяжною і сніжною. Села, які знаходяться не під основною трасою, практично не чистили снігоприбиральними машинами. Їх замело настільки, що люди не могли вибратися. В січні нашій мобільній бригаді вдалося розвезти продуктові набори у найвіддаленіші села. Одразу після цього через погодні умови на два тижні паралізувало транспортне сполучення, і ці села залишилися відрізаними. Продукти в магазини не завозили. Завдяки дитячим наборам, які ми завезли, люди змогли перечекати цей час. Були в наборах і деякі медикаменти, зокрема жарознижуючі для дітей.  

По лінії розмежування працювали на виїзді наші психологи. Їхня підтримка для людей була дуже важливою. Наприклад, в Попаснянському районі, людям просто нема куди звернутися зі своєю проблемою - вузькопрофільних спеціалістів, психологів нема. Чимало сімей говорили про те, що в сірій зоні їм потрібен якийсь кризовий центр, де вони б могли отримати психологічну, психотерапевтичну допомогу й підтримку».

Марина Трифонова орендує в селі Лопаскіне Новоайдарського району будинок. Батьківська оселя лишилася на непідконтрольній території, туди жінка зараз не їздить, має трьох дітей. Старшій донечці в травні виповниться три роки. В середньої, 1,5-річної, від народження ліва ручка тільки по лікоть. Молодшому сину – два місяці. Народжувала його в Старобільску. «Це далеко від нас, - розповідає жінка, -  тому спочатку мене поклали в лікарню в Новоайдарі, де я лежала 10 днів, а коли почалися пологові схватки, мене відвезли в Старобільськ. Тоді була сильна заметіль…

Звичайно, дуже складно одній з трьома дітьми. Батьків вже нема. Жила зі співмешканцем. Посварилися, він пішов. Приходить провідувати дітей, але допомагати не може – до війни працював у Луганській ОДА, а зараз сам живе на гуманітарку. В селі близько 30 людей, працювати ніде. Тож акушерський та післяпологовий набір від СОС Дитячі Містечка Україна був дуже на часі. А після пологів мені дали ще й набір для немовля: ванночку, памперси, пральний порошок, горщик, комбінезон, штанці, шапочку та засоби дитячої гігієни. Звичайно, все знадобилося, і я за це дуже вдячна».

«Акушерський набор для мене зараз дуже актуальний, - сміється Настя. - Хоча допомагали нам не тільки цим. Ще дитячим харчуванням, одягом та взуттям». В рідній Станиці Луганській пологовий будинок зачинений, тож зараз жінка на 40 тижні вагітності знаходиться за 100 км від домівки - у пологовому будинку в Біловодську, куди «швидка» їхала майже дві години. Чекає на дівчинку. Навіть ім’я вже є – Єва.

Це буде друга дитина Насті. Первістку, Олександру – 2,9 років. Його батько загинув, так і не побачивши сина. В машину потрапив снаряд, коли Настя була на 16 тижні вагітності. «Тоді було важко, - пригадує жінка. - В червні 2015-го навіть «швидку» не можна було викликати. Їхали на власній машині. Ані світла, ані зв’язку з родичами. Переживала страшно.

Тепер набагато спокійніше. Син зараз з моїм громадянським чоловіком. Ми не розписані. Вирішили, що зробимо це, коли скінчиться війна, і Донбас знову стане Україною. Ми дуже втомилися. Люди озлоблені».

Даша Литвинова зі Станиці Луганської працює на залізничній дорозі електромеханіком. Там же черговим працює і її чоловік. У лютому жінка народила хлопчика, і дуже  вдячна за обидва набори – акушерський і для новонародженого.

Ірина Базаєва зараз живе в Золотому. З вікон видно рідний Первомайськ, звідки з чоловіком вона виїхала наприкінці липня 2014-го. Чоловік із Золотого. Тут, у квартирі його батьків, сім’я і живе. З мамою. Батько помер. Недавно в сім’ї народився первісток. Народжувала його Ірина в Лисичанську. Оскільки від Золотого туди добиратися 40 км, жінка лягала в лікарню заздалегідь.  І також отримала акушерський і післяпологовий набори від СОС Дитячі містечка України.

Хоча сама Ірина до декрету працювала кравчинею – і в державному ательє, і на дому, а чоловік і зараз працює на шахті «Гірська», за допомогу Ірина дуже вдячна. Адже  й ті, в кого збереглася робота, також відчувають труднощі. Держава не надає допомогу мешканцям «сірої зони», вони виживають самостійно й на допомогу міжнародних гуманітарних організацій, ситуація із життєзабезпеченням також складна.

Як і Тетяна Осадчук із Золотого, яка свого первістка народила на початку березня. Колись вона працювала на шахті. А зараз розлучена і живе з дитиною на держвиплати та гуманітарну допомогу.

Найбільш гострі проблеми по лінії розмежування – медичний супровід і закупівля медикаментів. Не у всіх сімей є гроші для придбання необхідних, часто дорогих медикаментів, особливо для дітей з хронічними захворюваннями або з інвалідністю. Деякі препарати було важко знайти навіть СОС Дитячі Містечка Україна, яке має вже зв’язки з аптеками і з провізорами, що можуть замовити препарати в будь-якій точці країни. Є труднощі з тим, щоб потрапити до вузькопрофільних спеціалістів - по лінії розмежування їх не знайти. Найближчі - в Лисичанську або в Харкові.

Ті самі проблеми, які є по всій Україні, у східному регіоні зараз відчуваються гостріше. Це безробіття серед батьків. В Попаснянському районі та Станиці Луганській раніше були заводи, де працювало практично все доросле населення. Зараз заводи або закриті, або не працюють на повну потужність. Якщо люди з вищою освітою ще можуть пройти курси перекваліфікації і мають перспективи, то для робочих спеціальностей – біда. В центрах зайнятості діють курси перекваліфікації. Але не всі сім’ї готові їхати далеко від дому, щоб перенавчитися.

В Старобільску, наприклад, нерідко можна зустріти сім’ю, в якій тато раніше працював шахтарем, і тепер не може знайти собі роботу. Він навіть готовий пройти курси перекваліфікації, але найближчі – аж в Дніпропетровську. І чоловік не може залишити дружину одну з чотирма маленькими дітьми на 3-4 місяці, поки триватиме перекваліфікація. Тут поширені сезонні роботи. Але таких співробітників офіційно не працевлаштовують, і великого попиту на них немає.

Багато хто з тих, хто раніше жив за рахунок овочівництва, мав теплиці, городи, зараз згорнув свою діяльність. Основним ринком збуту раніше був Луганськ, тепер люди саджають городи тільки для себе та своєї сім’ї. Люди багато говорили про те, що про них забули, що їм не допомагають. Мало фондів працюють в цих регіонах. Багато хто говорив про доцільність розширення цільової аудиторії (від 0 до 3) хоча б до 7 років. Чимало багатодітних сімей зауважували, що така допомога потрібна на всю сім’ю - прогодувати і одягти велику кількість дітей  важко.

Позитивний досвід проекту – це те, що біда об’єднала людей. Волонтерська діяльність активізувалася. Приходили і пропонували свою допомогу навіть старші жінки, в яких немає маленьких дітей - організовували розвантаження, чергу, заспокоювали людей, гралися з дітьми. На видачах є дух єднання, мами допомагають одна одній. Приходячи за гуманітарною допомогою, незважаючи на погодні умови, вони спілкувалися, заводили нові знайомства, створювали групи взаємодопомоги і взаємопідтримки, такі необхідні зараз в цьому регіоні. Чимало батьків скаржилося на те, що проект завершується. Просили: «Не кидайте нас. Тут все не дуже просто. Ще чутні звуки війни. В Попаснянському районі активізуються бойові дії, і в людей немає впевненості в завтрашньому дні. Не залишайте нас з війною сам на сам».



Інші новини

05.04.2018

Діти надихають!

21-22 квітня запрошуємо вас на фестиваль натхнення “UPGRADE”! Цей фестиваль від наших партнерів – найкраще місце для всіх, хто знаходиться в пошуку себе, займається саморозвитком та любить проводити час продуктивно.

27.03.2018

Допомогти вчасно

Про нашу діяльність поблизу лінії розмежування у Луганській області

12.03.2018

Життя з чистого листа

Згідно з твердженнями гуманітарних організацій, 580 тисяч дітей по обидва боки лінії розмежування постраждали від військового конфлікту. Це лише ті, хто стикнувся з воєнними діями напряму. Більше 200 тисяч дітей досі проживають на лінії контакту.



Підпишіться на новини

Будьте в курсі наших останніх подій