Життя з чистого листа

Згідно з твердженнями гуманітарних організацій, 580 тисяч дітей по обидва боки лінії розмежування постраждали від військового конфлікту. Це лише ті, хто стикнувся з воєнними діями напряму. Більше 200 тисяч дітей досі проживають на лінії контакту.

Україна має захищати своїх дітей, які постраждали і продовжують страждати через воєнні дії на сході. Однак, за даними громадських організацій, через складність прописаних чиновниками процедур, майже за рік (з квітня 2017-го по лютий 2018-го) статус постраждалих від воєнних дій змогли отримати лише вісім дітей. Деякі з них мають серйозні каліцтва, травми, втратили руку чи ногу. На очах в однієї дитини загинула мама. І хоча пройшло вже більше двох років, через отриману психотравму дитина не може спати, і з нею досі працюють психологи.

8 дітей з 580 тисяч! І це при тому, що такий статус поки що не дає жодних привілеїв. Потрібний він зараз передусім для того, аби зрозуміти масштаб проблеми -- скільки дітей реально постраждали і скільки з них потребує допомоги, а також спрогнозувати і спланувати реальну допомогу, наприклад, по реабілітації дітей, лікуванню, оздоровленню, психологічній допомозі, навчанню.

Поки держава закриває очі, дітям і сім’ям, постраждалим від воєнного конфлікту на сході країни продовжують допомагати міжнародні та вітчизняні гуманітарні місії та громадські організації. Одна з них - Міжнародна благодійна організація «Благодійний фонд СОС Дитячі Містечка Україна - працює з такими дітьми і сім’ями в Луганській області, зокрема й завдяки Ініціативі «Папа для України».

 «В сірій зоні, наприклад, в Луганській області ми бачимо, що сім’ї мігрують, - розповідає національний директор СОС Дитячі містечка Україна Андрій Чупріков. - Складно виживати і орендувати житло, не маючи роботи. Сім’ї змушені повертатися на непідконтрольну уряду України територію, бо там принаймні є житло. Нерідко причиною цього є й недостатня доступність медичної допомоги, наприклад, в Станиці Луганській або в містах, де по суті зруйнована інфраструктура і не вистачає кваліфікованих лікарів, особливо вузького профілю».

Однак деякі сім’ї, незважаючи на це, все ж залишаються. «Якщо в гостру фазу війни нікуди не поїхали, то й зараз нікуди не збираємося, - каже Олена Кириченко, уродженка смт Новопскова Луганської області, який знаходиться трохи далі від лінії розмежування, ніж Станиця Луганська, звідки родом її чоловік і де вони жили сім’єю. Коли почалося АТО, чоловік залишився охороняти будинок від мародерів та можливих пожеж. До того ж він – ветлікар, під час війни – єдиний на весь район, в якому чимало пенсіонерів. Тож продовжував працювати, на свій страх і ризик. Навіть у полоні був. Виясняли особу, було дуже неприємно і страшно. Але обійшлося.

Тим часом Олена з двома синами поїхала у Новопсков. Старший син пішов там до школи, молодшого ледве влаштувала в дитсадок – не було місць.

У 2015 році Олена з дітьми повернулися до Станиці Луганської. Діти пішли до школи. Але, побоюючись, що постійні обстріли по ночам почнуться і вдень,  Олена влаштувалася медсестрою у школу. Пропрацювала рік, до наступного декрету - у вересні 2016-го народила доньку.

Будинок сім’ї знаходиться безпосередньо на лінії розмежування – метрах у 200 від блокпосту, який вважається пунктом пропуску. Протягом усіх обстрілів Олена з чоловіком не раз відбудовували і ремонтували його як власними силами, так і завдяки допомозі з будматеріалами від NRC (Норвезька рада у справах біженців). Перекривали дах, вставляли вікна, лагодили паркан... Але й дотепер там місце – непридатне для життя, бо вулиця межує з лінією розмежування. Світло є, газу немає. В цьому будинку сім’я зараз тримає підсобне господарство, яке допомагає виживати – розводить свиней та кроликів. А живе – в будинку батьків чоловіка.  

«Коли ми повернулися додому в 2015 році, людей було дуже мало, - розповідає Олена. – Зараз багато. Мирне життя поступово налагоджується. Дуже багато тут переселенців. З одного боку – добре, що селище розвивається. З іншого – усюди страшні черги. Неможливо потрапити ні в «Ощадбанк», ні в управління соцзахисту.

Багато інфекційних захворювань. В районній лікарні нестача лікарів, особливо вузьких спеціалістів. Іноді приїжджають воєнні доктора, працюють 1-3 місяці, їдуть. Це - проблема. Луганськ був поруч. Усі звикли, що складні операції, діагностика, консультації - там. Зараз їхати в Сєвєродонецьк, Рубіжне або Лисичанськ дуже дорого. Та й дороги погані. Всі бояться складних ситуацій зі здоров’ям.

Для влаштування на роботу у 2015-му в Станиці Луганській був Клондайк. Багато людей поїхало звідси. Зараз практично всі робочі місця зайняті. Але якщо фахівець хороший, то це не гостра проблема.

Ми потихеньку працюємо. Викручуємося якось – на продукти та речі для сім’ї з трьома дітьми потрібно чимало грошей.

Що буде далі – не знаю. Надії повернутися в свій будинок поки що немає. Навіть якщо затишшя, то всі будинки понівечені, вулиці розбиті... Багато військових. Одразу навпроти будинку – лісопосадка, яка йде до ріки. З дітьми там небезпечно.

СОС Дитячі Містечка Україна та Акція «Папа для України» допомогли з утепленням стелі в будинку батьків чоловіка. Отримували ми й продуктові та гігієнічні набори. Але зараз ми дуже вдячні навіть не за це (хоча з трьома дітьми все це завжди дуже потрібно), а за психологічну допомогу. Півтора року старші сини жили окремо від батька й не у своєму будинку. І коли ми повернулися додому, нічні обстріли ще продовжувалися. І дорослим, і дітям у нашій сім’ї психологічна допомога була дуже потрібна. У старшого, 14-річного сина – ще й перехідний підлітковий період. Середньому, 9-річному, немає де гратися – дитячих майданчиків тут немає, вулиця ізольована, всі сусіди поїхали.

У мене була важка післяродова депресія. Почалися сімейні проблеми, доходило вже до розлучення. Якби не психологічна допомога, яку СОС Дитячі Містечка Україна надав у рамках Ініціативи «Папа для України», то я, мабуть, залишилася б одна з трьома дітьми. За це величезне спасибі. І за поради та рекомендації щодо виховання дітей. Ірина Володимирівна, яка з нами працювала,  – психолог від бога. Це для нашої сім’ї неоціненно. Ну і, звичайно ж, дякуємо за продуктові і гігієнічні набори. Це дуже потрібно і важливо для нас».

«Через два місяці після початку реалізації проекту Акції «Папа для України», - розповідає координатор проекту Катерина Дуванська, - ми вже витратили перший транш. Кількість наших прямих беніфеціарів - 4934 осіб. Це ті люди, які отримали від нас той чи інший вид допомоги або послуги. Ми працюємо на трьох територіях по лінії розмежування – в Попаснянському, Станично-Луганському, Новоайдарському районах, а також в містах Сєвєродонецьку і Старобільську, де в нас розташовані стаціонарні офіси.

Вже роздано 157 наборів для новонароджених і 82 – для пологів. На лінії розмежування ми видали 2 тисячі наборів продуктів дитячого харчування і 2 тисячі наборів дитячої гігієни. Сім’ям, які підтримують стаціонарні офіси СОС Дитячі Містечка Україна в Сєвєродонецьку, в Старобільску і смт Станиця Луганська, ми також видали в січні 200 продуктових наборів.

В ході реалізації проекту було надано 57 психологічних консультацій. Психологи і психотерапевти працювали з сім’ями і дітьми. За ці два місяці було роздано 500 аптечок.

Зараз також розглядаються 17 випадків закупівлі індивідуальних медикаментів, - продовжує Катерина Дуванська. - Провізори працюють з рецептами, які ми надали. Замовляють препарати дітям, які мають хронічні захворювання, перебувають на обліку у вузькопрофільних фахівців, і приймають ці препарати регулярно. Такі препарати, як правило, дорогі, й багато хто з батьків не має змоги їх придбати. До того ж, чимало з цих препаратів у дефіциті, їх потрібно спеціально замовляти під конкретну людину, бо вони не завжди є у вільному доступі в аптеках. Тож провізори зараз обробляють нашу заявку, і замовляють те, чого у них немає.

На 40 об’єктах в Сєвєродонецьку, Старобільску і Станиці Луганській проведено будівельні роботи. Пріоритетом для нас були сім’ї переселенців, які переселилися більше трьох років тому, остаточно вирішили залишитися тут і підшукували собі будинки в цих регіонах. Фінансовий ресурс цих сімей вже вичерпано. І деякі домовляються про виплату за будинки по частинкам, намагаючись обзавестися своїм куточком і почати писати своє життя з чистого листа, створюючи затишок для себе і своєї сім’ї. Особливо це стосується сімей, що проживають в сільській місцевості. Отже пріоритет ми віддавали таким сім’ям, які вже прийняли для себе це складне рішення. Ми намагаємося допомогти облаштуватися на новому місці як їм, так і місцевим прийомним сім’ям, які взяли під своє крило постраждалих дітей».

Одна з таких – прийомна сім’я Ольги Миколаївни Овчаренко з села Антонівка Старобільского району. У 50-річної жінки – двоє вже дорослих біологічних дітей і четверо онуків. Взяти в свою сім’ю прийомних дітей вона вирішила ще в 2009 році. Наразі Ольга Миколаївна виховує чотирьох прийомних синів у віці від 9 до 17 років. Наймолодший став членом їхньої сім’ї влітку 2016-го. І тоді жінці стало важко їздити на роботу у гуртожиток, де вона чергувала вночі.

«Якби не СОС Дитячі Містечка України та Акція «Папа для України», нам було б дуже важко. Допомагають з оздоровленням дітей у таборах, продуктовими та медичними наборами, психологічними консультаціями для мене і дітей. Діти також беруть участь у численних тренінгах, які організовує стаціонарний офіс СОС Дитячі Містечка Україна в Старобільську. Старші – в молодіжній програмі, яка допомагає їм підготуватися до самостійного життя. Адже старшому сину вже 17 років, і він от-от вилетить із сімейного гнізда, і захоче жити окремо».

Сім’я живе у власному будинку. Нещодавно 80-річний сусід Ольги Миколаївни подарував їм свій будинок, в якому житимуть старші сини. Згодом – з власними сім’ями. «Але будиночок був у вкрай занедбаному стані. Жити в ньому було неможливо – потребував серйозного ремонту, на який сім’я сама ніколи б не спромоглася. Зараз, завдяки допомозі Акції «Папа для України», в будинку йдуть ремонтні роботи, і вже невдовзі він стане придатним для життя – там встановили нові вікна, поштукатурили стіни. За це сім’я дуже вдячна СОС Дитячі Містечка Україна і Акції «Папа для України», які продовжують допомагати багатьом сім’ям з дітьми у сірій зоні.



Інші новини

10.05.2018

Плани співробітництва з LR

Що пов’язує друзів? Схожа історія, спільні інтереси, однакові цілі. Зовсім нещодавно ми знайшли друзів LR Health & Beauty та їх Глобальний Дитячий Фонд LR, що також прагнуть допомагати дітям повноцінно розвиватися та зростати в атмосфері любові та поваги.

03.05.2018

У нас нові друзі - німецька компанія LR Health & Beauty

З 2018 ми розпочинаємо співпрацю з німецькою компанією LR Health & Beauty.

11.04.2018

«Не залишайте нас з війною сам на сам»

Підведення підсумків проекту за підтримки Акції "Папа для України"